Чи варто читати "Мартін Іден"? Мотивація і демотивація від Джека Лондона.

Так, варто, читайте всі, поганого нічого сказати не можу!

А перед тим, як детальніше все це розглянути, хочу покритикувати школу і шкільну програму загалом, мушу ж я щось критикувати.

Складається підозра, що за шкільною партою, нам з дитинства відбивать бажання читати і натомість абсолютній більшості прв'язують страх до книг і закарбовують ярлики "скучно", "довго", "одноманітно". Більшість моїх знайомих, які читають, власне як і я, полюбили літературу тоді, коли вже починали забувати часи, проведені в кабінеті літератури. Парадокс? -Аякже! Так само як парадоксально бачити Рея Бредбері в програмі для учнів 6 класу, або от такі завдання для учнів 5 класу, от почитайте:

Ви серйозно? -Не учні в 5 класі, а якісь гуру аналізу тонкості людської душі! Це получається в класі 2-3 вже потрібно володіти "Дзен". І смішно, і грішно, але таких завдань та творів, які не розбере більшість дорослих людей - безліч. Безспірно, є і таке що підходить шкільним віковим категоріям: "Том Сойєр ", "15-літній капітан" і т. д., але разом з тим, на мої переконання, надто багато лишнього і замість того, щоб просто отримувати задоволення від книг, таких як "Гаррі Поттер"(ті, хто читали, однозначно за потрапляння цієї серії в шкільнк програму) чи той же "Том Сойєр", який ніби і є, але за програмою потрібно вивчати також напрямки літератури, літературні прийоми, найменші ідеї авторів і т. д. Погодьтесь, в підлітковому віці це не надто забавно.

От і виходить, що відмінники читають через силу, а всі інші взагалі не читають. Як підсумок - вищезгадані ярлики.

Я навів приклад зарубіжної, хоча в укр. літературі приблизно та сама картина, тай якщо брати освіту в цілому, то вона така. Я розумію, такій системі як держава, просто невигідно, щоб люди, якими вони намагаються керувати були всі розумними і начитаними, але тим не менш, куди ми заїдемо з такими розкладами? Жаль і вчителів, більшість з яких люблять свій предмет і хочуть ним поділитись, але не отримують належного розуміння, через те що їм видали складну програму. Все геніальне -просте(с).

Критика критикою, але в вас може назріти логічне питання, яким чином то, про що я описав вище пов'язане з тим, про що тема огляду?

А справа в одному романі Лондона, під назвою "Біле Ікло", який був одним з небагатьох, прочитаних мною повністю романів в школі і, наперекір всьому, залишив маленьку надію на те, що читати не так вже й погано. Цей твір про прирученого собакововка, який переживає різні пригоди, долає небезпеки і протягом всієї оповіді, стикається з добром і злом, з різним виявом ставлення до себе, з болем, дискримінацією, дружбою, любов'ю. Класна історія для школярів, все просто і в той же час різні теми піднімаються. Проте, коли готував матеріал на цю статтю, вирішив заглянути в шкільну програму і підгадати, в якому це було класі. На моє глибоке розчарування, той хто складає навчальну програму вирішив, що краще хай діти читають ще менше. От так от.

Ці спогади надихнули мене на пошуки та знайомство з magnum opus Джека Лондона, романом "Мартін Іден". Дуже сильна зі всіх сторін книга: і сам сюжет, і мова написання, і кінцівка, і в плані їжі для роздумів і в плані моралі, яку в собі таїть. На відміну від "Білого Ікла", вона явно не для дітей і піднімає куди серйозніші теми.

Молодий, бідний моряк Мартін, якось, рятує життя одному заможному буржуа, за що має честь завітати до нього в гості на обід. Там він знайомиться з сестрою багатія Рут і палко в неї закохується, але розуміє, що в тому соціальному положенні, в якому він знаходиться, їм ніколи не бути разом. Моряк сильний і не привик здаватись, починає займатись самоосвітою, багато читати, накопичувати ресурси в вигляді знань і кидає всі сили і можливості, щоб стати людиною з вищого кола. Що буде далі, наскільки його вистачить і що йому ця прокачаність в підсумку принесе, я розказувати не буду, але гарантую, що десь ближче до середини книжки, ваш мозок буде аналізувати кожне речення, а після її прочитання ви зміните свої уявлення про успіх, славу, амбіції, пошуки себе і інші речі, які зараз в багатьох молодих людей(як і в мене самого) є пріорітетними. Автор в цьому романі спочатку мотивує ставити перед собою високі цілі і з гарячою головою не дивлячись ні на що йти до них, а потім показує іншу сторону медалі та демотивує робити це. Розповідь про те і інше він робить дуже багатою, яскравою та цікавою мовою. Якщо чесно, то навіть не можу придумати до чого тут придертись.

Чоловіки здатні на дива, коли вмотивовані, але одночасно здатні на страшні речі, коли розчаровані результатом, якого досягли. Людський мозок здатний обробляти інформацію краще від будь-якого комп'ютера, коли життя поставити на вівтар якоїсь мети, але важливо добре обдумати, чи ця мета дійсно заслуговує твого життя?

Про цей твір в мене все, головний висновок в найпершому реченні статті, мені дуже важко стримати себе від спойлерів, успіху всім, читайте Джека Лондона, не читайте гімна!